bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

Головна Міські новини Міські оголошення Робота в місті Міський форум Фотогалерея
          Знайомство з містом
Про місто
Історія міста
Герб та прапор
Визначні дати
Міста-партнери
          Міська громада
Політичні партії
Громадські організації
Релігійні громади
Видатні земляки
Мас-медіа
          Гуманітарна сфера
Освіта та навчання
Охорона здоров’я
Культура та дозвілля
Історичні пам’ятки
Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

Офіційна інформація Міський голова
Соціальний захист
Комунальні служби
Правоохоронні установи
Працевлаштування

Економіка міста
Стан економіки
Міський бюджет
План соціально-
економічного розвитку

Інвестиційний паспорт міста
Підприємства міста

Підприємництво Прийняті рішення
Інформація для підприємців

Загрузка...


Загружаем курс доллара от minfin.com.ua…

Бориспіль : Микола Шостак — людина-дивосвіт
07.05.2013

«Знаєте, Сашо, як лисичка виліковується від бліх?» «Ні, не знаю». «Вона входить у річку і виставляє носика. Блохи стрибають з носика у воду і лисичка одужує»… Чомусь саме ця розмова зі свекром запам’яталася мені у ті часи, коли він, важкохворий, лежав у ліжку в лютому 2007 року і постійно писав чи то вірші, чи то оповідання…

Микола Іванович Шостак — поет, письменник, редактор газети «Трудова слава», заслужений журналіст України, член Національної спілки письменників України. Людина з добрими очима і великим серцем. Людина-дивосвіт... Він народився 10 квітня у 1954-му році у старовинному селі Вовчик на Полтавщині. Перші поетичні твори написав і надрукував на початку 70-их років минулого століття. Автор книг «Мої береги небес», «Три забуті варіації», «Оці… та інші вірші», «Цвіт кропу», «Поклич мене по імені» і цілої низки публіцистичних виступів у пресі.

Іванків — Вовчик

Життя на Київщині почалося у 1979 році, коли Микола Іванович разом із дружиною переїхав у село Іванків. Завучем місцевої школи тоді був Віктор Григорович Сайко. Він узяв на себе відповідальність і без дозволу директора, який перебував на лікарняному, прийняв на роботу вчителями і Миколу Івановича, і його дружину Тамару Іванівну. Потім згадував: «Мені так сподобалися ці люди, що я, навіть не проконсультувавшись з директором, прийняв їх на роботу».

Микола Іванович з дружиною Тамарою жили у хаті неподалік церкви. Тоді і познайомилися з родиною Зінченків. Петро Федорович, директор районного краєзнавчого музею в Іванкові, згадує: «З Миколою зав’язалися товариські стосунки… Цікаво було з ним спілкуватися, адже можна було говорити на різні теми. Він був ерудованою, творчою людиною в усіх питаннях. Володів практичним розумом, виважено приймав рішення, знаходив компроміс і залишався незалежним. Був не байдужим до рідного краю. Одного разу, а це було десь у 1979 році, Андрій Степанович Зиль, Микола Іванович та я сіли у «Москвич», що належав Степановичу, та й поїхали в село Вовчик, на Полтавщину… Купалися в Сулі, навіть на човні плавали, а потім, йдучи городами, знайшли історичну пам’ятку: кам’яний розтиральник доби бронзи. Ця знахідка зберігається в музеї... Микола дуже любив свою батьківщину. За його життя в газеті «Трудова слава» виходила цікава рубрика «Мій любий край» на півсторінки. Вона присвячувалася пізнанню рідного краю».

Кохання і навчання

«З чоловіком ми познайомились в далекі 80-ті роки, коли навчалися в Київському державному педагогічному інституті іноземних мов, і не скажу, що випадково, — говорить Тамара Іванівна, дружина Миколи Івановича. Він навчався на факультеті іспанської мови, а я — французької. Коли зводили факультети на лекції з історії КПРС, філософії чи політекономії, досить часто викладачі хвалили студента Миколу за розумні глибокі питання. Узагалі він добре знався і на техніці, і гарно співав, і малював, перекладав серйозні твори, добре знав історію України, поезію багатьох країн. Був порядним і веселим хлопцем. Грав на саксофоні. А Київ знав, як свій рідний Вовчик. Коли він все це встигав? Не знаю. Також, як і всі молоді люди того часу, переймався здобутками футболістів київського «Динамо», любив грати в покер, це тоді можна було серед студентів. А щоб не обтяжувати стареньких батьків (адже Микола був третьою дитиною в сім’ї ), багато працював, щоб мати «копійку». На зароблені кошти міг придбати томик поезії Євтушенка, Вознесенського, Миколи Рубцова чи Пабла Неруди».

З повагою до людей

Виховувався Микола в сільській сім’ї, де знали ціну хліба з надбаних мозолів. Мати Миколи Івановича вишивала, пряла, ткала доріжки… і все вечорами. Він дуже любив батьків. «Коли приїздив додому, то подовгу гомоніли про все, що було в селі, в країні, і ніколи він не підвищував голос на батьків. А в більш старшому віці, вітаючись з людьми літнього віку, Микола якось особливо прикладав руку до серця та шанобливо кланявся, — говорить Тамара Іванівна. — Я в нього запитувала: «Чому так?» А він на це мовчав. Пізніше я зрозуміла: та людина, та ще й літнього віку, заслуговує великої шани... Що цікаво, Микола знав багато родин, які проживають у Борисполі, а на питання «Хто це?» починав розповідати про людей, про їхні родини, хто де працює, які інтереси і чим славиться той чи інший рід.

Серце журналіста

«Журналістська робота — вона полонить на все життя. Мало написати 3-5 матеріалів до газети і мріяти про журналістику. Її треба в собі носити, а потім, перегорівши, ділитися з людьми живим словом про, здавалося, буденні, побутові, а часом і непомітні речі. Людина не може без живого слова, думки. Журналіст — той, хто не перестає дивуватися і дивувати!» — так писав Микола Шостак, редактор газети «Трудова слава» в січні 2007 року. Тяжко хворий, він ні на хвилину не переставав думати про газету, людей, які її творили, і дуже хотів виступити перед колегами на конференції, та не судилося…

Поет і музикант

В останні роки життя подружжя Шостаків добре приятелювало із сім’єю Мозгових, часто зустрічалися з ними на дачі в Кийлові, вечеряли, жартували, подовгу говорили на творчі теми. «Народний артист України Микола Мозговий та його дружина Віолетта Борисівна були завжди привітними до нас, — зазначає Тамара Іванівна. — Шкода, що не стало і цієї дуже талановитої людини. Вони обидва, два Миколи, поет і музикант, переймалися, що не написали спільної пісні». У сімейному архіві збереглися фотографії, де М.Шостак та М.Мозговий, щасливі та усміхнені, повертаються з концерту.

«Лайнер «Ту»

«Життя завжди непросте там, де є справжній талант. Та попри все існує високість небесна, по тому, що життя у справжнього поета не завершується певними етапами. Воно росте і проростає крізь глиби років, бо поетична спадщина митця усіма набутими барвами свято приречена небом тягнутися до сонця, до душ людських», — так про творчість М.Шостака озивається поетеса, член Національної спілки письменників Лілія Золотоноша. Основні образи його поезії — хліб, сіль, молитва, земля, зерно, свіча, рід… Основні теми про матір, про землю, про любов до світу, до жінки, до рідної України, до Борисполя... «Я вічний боржник піску і сонцю, і води…перед собою». З наведеної цитати Миколи Шостака відчувається глибина сповіді поета перед світом, перед самим собою: чи усе зроблено сповна? Цінність поезії в тому, що все, що входить у душу читачеві, там і лишається або цілим текстом, або рядками, або словом... Микола Шостак це зумів зробити.

…І душа лише живе –

набира висоту,

коли зникне з небес

тінь від лайнера «Ту»…

Музей пам’яті

Дошку пам’яті М. Шостака було відкрито в державному музеї Іванкова в 2010 році. Тут є його фотографія та кілька його книжок. У майбутньому експозицію планується розширити особистими речами поета і прикрасити портретом Тараса Шевченка із «Заповітом», вишитим матір’ю М.Шостака.

«Щоб любили одне одного»

Якщо подивитися у вікно з 8-го поверху будинку в Борисполі, де останнім часом жив і творив Микола Іванович Шостак, можна побачити, як змінився Бориспіль. Але в квартирі відтоді нічого не помінялося. Вона, як і раніше, наповнена книгами, зошитами, сувенірами. На стінах — ікони, на столах — рушники. Тамара Іванівна, підсумовуючи нашу розмову, говорить тихим голосом: «Минуло 6 років, як не стало чоловіка, і тільки зараз я змогла відкрити рукописи, які ще не бачили світ. Кожним рядком, який давався Миколі так нелегко, він хотів сказати людям, щоб вони любили одне одного, і що найбільше диво і цінність — це людина така, яка вона є, без прикрас. Користуючись нагодою, я і мої діти та внуки хотіли б низько вклонитися всім людям, які допомагали нашій сім’ї вибороти хоча б хвилинку безцінного людського скарбу для Миколи Івановича, ім’я якому — життя».
 

 

Про людину з великої літери

Давно відчувала внутрішню потребу тепло згадати про колишнього свого редактора Миколу Шостака. Чому? Щоб подякувати за його мудрі настанови, за те, що вчив глибше бачити і думати, вчив жити. Його уроки не минули марно, вони запам’яталися і знадобилися. А ще хотілося розповісти про нього як глибоку особистість з багатим світоглядом. Мала сумніви, чи осилю друге завдання, бо працювала під його керівництвом недовго. Тож чи моя то тема?

Скажу, що був він Вчителем для журналістів. Великого значення надавав слову, міг повернути матеріал лише через єдиний неточний епітет. Пригадую, що часто заходив він до нашого кабінету, де був мій стіл, Юлії Лисиці та Юлани Мазур. У руках тримав текст, що мав повернути котрійсь із нас, але не поспішав з висновками, підходив здалеку, делікатно. Спочатку говорив на теми, що, здавалося, не стосуються ні нас, слухачів, ні тої публікації. А говорив Микола Іванович красиво, образно, трохи театрально. У тому монолозі була сіль. Слухаючи, розумів набагато більше і ширше рамок матеріалу.

«Теперішня преса стала «босяцькою», поверховою, — аналізував Шостак суспільну тенденцію. — Гонитва за сенсаціями, «смаженими» фактами знецінює журналістику. За продажами і рейтингами перестали бачити головне». У Миколи Івановича найбільшу професійну цікавість викликала сама людина, особистість. Він наголошував, що писати про героя треба ґрунтовно, з чистими помислами, щоб не принизити, не образити, а навпаки — трохи возвеличити. Боявся, щоб його газета не стала «містечковою», тому на сторінках «Трудової слави» тоді часто були інтерв’ю з відомими в Україні людьми. Ключем його редакторського успіху була жива цікавість до газетної справи і відповідальність за колектив. Микола Шостак ніколи не ховався за займенником «ми», він мав сміливість і відповідальність бути «Я», причому з великої літери. Індивідуальсть, романтизм, незалежність були притаманні Миколі Івановичу, проявлялися у його творчому й редакторському почерку. Коли Шостака спіткала недуга, було відчуття, що і газета похитнулася. То дуже нелегкі були часи для усіх. Микола Шостак пішов у інші світи, та жива пам’ять про нього як Людину в серцях тих, хто знав і працював з ним.
 

 

Новини Лівобережжя

[версія для друку]
[обговорити на форумі] [підписка на розсилку]
Сервіс та відпочинок Фінансові установи
Транспорт та зв’язок
Сфера послуг
Громадське харчування
Туризм
Торгівля
Спорт
Театри/Кінотеатри

Українські міста в Iнтернеті
Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика



© Інститут Трансформації Суспільства 2007-2017
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на цей сайт є обов'язковим. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів. Наша адреса: Україна, 01034, м. Київ-34, а/с 297, тел./факс: (044) 235-98-28, 235-80-23. e-mail: editor@osp.com.ua
TyTa