bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

Головна Міські новини Міські оголошення Робота в місті Міський форум Фотогалерея
          Знайомство з містом
Про місто
Історія міста
Герб та прапор
Визначні дати
Міста-партнери
          Міська громада
Політичні партії
Громадські організації
Релігійні громади
Видатні земляки
Мас-медіа
          Гуманітарна сфера
Освіта та навчання
Охорона здоров’я
Культура та дозвілля
Історичні пам’ятки
Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

Офіційна інформація Міський голова
Соціальний захист
Комунальні служби
Правоохоронні установи
Працевлаштування

Економіка міста
Стан економіки
Міський бюджет
План соціально-
економічного розвитку

Інвестиційний паспорт міста
Підприємства міста

Підприємництво Прийняті рішення
Інформація для підприємців

Загрузка...


Загружаем курс доллара от minfin.com.ua…

Голодомор — частина страшної історії Бориспільщини
05.06.2013

Про те, що голодомор 1932-33 років був штучним, застосований державою як каральний захід, не викликає сумніву у мислячої людини.

Українські селяни не хотіли коритися владі, яка насильними методами запроваджувала колективізацію. Це ми знаємо з чисельних спогадів очевидців, з писемних джерел і документів, які стали відомі тільки за часів незалежності. Лише останні 20 років люди стали говорити про страхіття голодоморів і репресій без страху, який на генетичному рівні передався і нащадкам.

Масове винищення українців почалося після запровадження колективізації і розкуркулення селян. Особливо смертність зросла після постанови ЦК (б) від 18 листопада 1932р. «Про заходи посилення хлібозаготівель», яка передбачала повну конфіскацію хліба, а коли не виконувалася норма, то застосовувалися штрафи м’ясом та картоплею. Запроваджувати у дію постанову до України була направлена спеціальна комісія В. Молотова. До речі, окрім Молотова, найбільшими організаторами голодомору були Ленін, Сталін, Постишев, Косіор, Петровський, троє з них і до сьогодні увіковічені на Бориспільщині: є вулиця Косіора і село Петровське, а іменем Ульянова-Леніна, який писав, що потрібно винищити клас селян, назване село Ленінівка і центральні вулиці практично кожного села. А пам’ятник «вождю пролетаріату» влада охороняє з особливим трепетом… То коли ж ми нарешті розправимо голови і будемо вшановувати українських героїв, людей, які боролися за волю і незалежність народу, а не тих, хто чинив злочини, голодомори і репресії?

«За підрахунками професора

О. Кульчицького, на Київську область припадає 28,6% загальної кількості померлих в Україні. Смертність перевищувала народжуваність у декілька разів. За період 1932-1933 рр. у селах Бориспільського району за кількості населення 62211 осіб народжень було 782, смертність становила 5739 ос., у тому числі 266 дітей до одного року,» — з книги

Н. В. Йови і Т. М. Гойди «Історія рідного краю. Бориспільщина».

Смертність у Борисполі була дещо нижчою: люди ходили по продовольство до столиці. У селах люди вимирали більше. Вони вирушали у пошуках поживи до Росії та Білорусі, часто вмирали прямо на дорозі до Борисполя. Підводою звозили трупи до спільних ям, які були на Миколаївському (тепер Рогозівське) і Книшовому кладовищах. У деяких селах Бориспільщини сьогодні навіть невідомі місця захоронення загиблих голодною смертю. Та й про кількість жертв ніхто достеменно сказати не може. Хоча статистика свідчить, що у 1933 р. від голоду в Україні загинуло 3,5 млн чоловік, а загалом за весь період голодомору — 5 млн. Незалежні ж експерти стверджують, що ця цифра коливається від 7 до 12 млн осіб!

Ми згадуємо про 90-річчя утворення Бориспільського району, про чергову річницю Пам’яті (Перемоги) у другій світовій, але чому на державному рівні ніхто й не згадав про 80-річчя великої трагедії — масового геноциду українців? Адже саме навесні 1933 р. загинуло найбільше людей в Україні від голоду.

Визначити кількість смертей на Бориспільщині досить складно. У районному ЗАГСі частково збереглася книга реєстрації актів смерті 1932-33 рр. Хоча у книзі вирвано багато аркушів, проте видно, що рівень смертності в деяких селах зріс ще наприкінці 1932. Найбільше записів збереглося про Старе і Велику Старицю. Цікаво, які причини смертей молодих людей вказує реєстрація: недостатня діяльність серця, вада серця, запалення легенів, туберкульоз, різачка, тощо. «Лише в одному випадку писар відступив від загально прийнятого правила і 20 березня 1933 р. записав, що 55-річний Степан Матус помер «від істощенія»… Село було паралізовано голодом. Вмирали селяни-хлібороби, колгоспники, робітники, одноосібники. Останніх було чи не найбільше. Радянська влада мстилася тим, хто не хотів записуватися до колгоспу, господарював одноосібно, і від них забирали все до зернини. Мова йде не лише про хліб, а про відсутність інших продуктів: картоплі, буряків, моркви, гороху, гречки, пшона, квасолі, капусти, тощо. Смерть не питала, хто є хто, і робила свою лиху справу, вириваючи з життя працездатне населення — від 20 до 60 років. Більше 90 відсотків людей вмирали дома. Лише в поодиноких випадках смерть підкошувала їх за порогом рідної домівки,» — пише у книзі «Набат вічної скорботи»

А. Зиль.

Очевидці-бориспільці пригадують, що тоді, коли люди вже почали помирати від голоду, проводилися пропагандистські заходи, які засвідчували «щасливе колгоспне життя»: проводилися мітинги і огляд техніки до сівби, тракторні колони вирушали у поле під звуки маршу у виконанні оркестру…

Та все ж окремі керівники намагалися врятували людей від голоду, за що поплатилися власним життям. Зокрема, директора Дударківської школи Василя Яковича Івчука, який врятував від голодної смерті своїх школярів, оголосили ворогом народу і засудили до розстрілу. Про цю трагедію розповідається у книзі В. І. Галатенка і М. Я. Корніяки «Чорна книга Бориспільщини»: «...Директор, під керівництвом якого школа вийшла в число передових у районі. Він був прекрасним вчителем історії, добрим господарем. Ним були організовані безкоштовні сніданки в школі. При школі було вісім десятин землі, дві корови, коні… Та одного весняного дня 1938 р. сталася подія, яка всіх дуже вразила. Пролунав дзвоник на перерву. Всі забігали, загаласували. Тому навряд чи хто звернув увагу на легкову машину, яка стояла біля воріт школи. Але раптом всі затихли і повернулися у бік правого крила школи. Від своєї квартири йшов Василь Якович. Чемно вітався з учнями, під рукою тримав невеличкий згорток. Його оточували троє міцних чоловіків. Пройшовши через шкільне подвір’я, сів на заднє сидіння автомобіля між двох супроводжуючих. Більше директора ніхто не бачив…»

Підступно вбитий був і голова Мартусівського колгоспу Мойсеєв, який рятував односельців від смертельного голоду.

Багато свідчень очевидців страшного винищення людей записано у книзі «Бориспіль у роки голодомору. В серцях і пам’яті (1932-1933 рр.)» Зокрема, й про те, що врожай зернових був добрий і запаси хліба достатні: «Україна вимирала, а у величезних зерносховищах було повно пшениці: її відправляли за кордон, її переробляли на спирт (жоден із спиртозаводів не був зупинений). У сховищах було зерно «державного резерву», так званий «стратегічний запас» хліба на випадок війни. У Броварах, усього в кількох десятках кілометрів від Борисполя й Києва, знаходилося одне з таких підземних зерносховищ мільйона тонн зерна. Нічого з цих запасів не було взято для допомоги голодуючим. В перші ж дні війни, у 1941 р., його було спалено енкаведистами.»

Тільки тепер я можу зрозуміти, чому моя бабуся Марія Трохимівна Громадська (1907 р. н.) завжди бережно зберігала горіхи, соняшникове насіння, мішок солі і кілька відер квасолі. Вона пригадувала, що вижити вдалося лише через те, що поруч Дніпро і селяни ловили рибу та черепашки, от тільки солі не вистачало.

«Пройдіть по Борисполю, заїдьте у села і запитайте людей, і вони доповнять сказане вище такими подробицями і фактами, що волосся на голові стане дибки: і про те, як їли кору з дерев, котів, собак, і про те, як, доведені до відчаю, їли людей! Про те, як мати своїми руками вбивала одне з 3-4 дітей і годувала тим м’ясом решту, аби врятувати від смерті інших. Не знайдете в українському селі сім’ї, яку так чи інакше не зачепило б це страшне горе. На повну силу запрацювала постанова ВЦВК РНК СРСР від 7 серпня 1932 р., відома в народі, як «закон про п’ять колосків», згідно з якою за найменшу крадіжку колгоспного майна карою була смерть, а при «пом’якшуючих» обставинах — 10 років таборів!!! До 1 лютого 1933 р.

практично все продовольство було вилучене з українських сіл і в них привільно загуляла смерть з косою,» — йдеться у книзі «Чорна книга Бориспільщини».

Нелегко сьогодні відтворити страшні картини тих далеких часів, адже свідки, здебільшого, померли, залишивши скупі спогади краєзнавцям, рідним і просто небайдужим людям. Та важливо пам’ятати, що потрібно зробити все, аби не допустити подібних злочинів, особливо сьогодні, коли нащадки тих, хто причетний до масових репресій і знищення українського народу, починають виправдовувати дії своїх прадідів. Бо ж чи випадково вирішили змінити програму з історії та української літератури?
 

 

Новини Лівобережжя

[версія для друку]
[обговорити на форумі] [підписка на розсилку]
Сервіс та відпочинок Фінансові установи
Транспорт та зв’язок
Сфера послуг
Громадське харчування
Туризм
Торгівля
Спорт
Театри/Кінотеатри

Українські міста в Iнтернеті
Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика



© Інститут Трансформації Суспільства 2007-2017
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на цей сайт є обов'язковим. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів. Наша адреса: Україна, 01034, м. Київ-34, а/с 297, тел./факс: (044) 235-98-28, 235-80-23. e-mail: editor@osp.com.ua
TyTa